Close

Січень 17, 2018

Пінгвіни містера Поппера

«Пінгвіни містера Поппера» від Річарда та Флоренс Етуотерів, як літературний доказ, що будь-які мрії мають право на здійснення.

Якщо ніколи не йшли через піски Сахари, якщо ніколи не подорожували Гімалаями, якщо полювання на тигрів так і не вдалося… Але головне! Якщо ніколи не були на полюсі, байдуже якому, Північному чи Південному, якщо є мрія, майже недосяжна і нездійснена, це ще не значить що в неї немає шансів аби раптом стати реальністю. Бо десь поруч мешкає такий собі містер Поппер, що працює звичайним малярем у маленькому містечку. Трішечки дивакуватий сам, він має трішечки дивну мрію: потрапити на полюс, на будь-який, аби лишень побувати на верхівці Землі.
А таки дійсно, мрії, якщо в них дуже-дуже вірити, мають шанс здійснюватися. Бо містеру Попперу, повітряною поштою, прямісінько з Антарктиди приходить посилка: сам адмірал Дрейк присилає йому … пінгвінів. Не одного чи двох, а цілих дванадцять справжнісіньких пінгвінів.
У когось подібний вантаж викликав би легенький шок, та для містера і місіс Поппер в цьому аж ніяк немає нічого дивного – будь-які мрії мають право ставати реальністю.
Та й для пінгвінів треба не так вже й багато…
Залити ковзанку просто в будинку, аби дивні створіння з ластами-крилами могли залюбки ганяти по льоду, як колись у себе вдома.
Пояснити майстру з обслуговування холодильників, що у приладі треба продовбати кілька дірок – для пінгвінячого обслуговування.
Забігти в мерію, аби взяти ліцензію… Ні, не на полювання в Антарктиді, але на утримання у себе пінгвінів. Як же інакше?
І це лише маленька частина з того, що буває коли в звичайному будинку раптом оселяються звичайні пінгвіни.
Книжка «Пінгвіни містера Поппера» («Mr Popper’s Penguins») написана давно, аж в 1938 році. Але, як не дивно, своєї актуальності ніяк не втратила. І якщо хтось думає що вона тільки для дітей – так зовсім ні. Книжка для всіх, хто: полюбляє добрі казкові історії, здійснення мрій і … пінгвінів. Кому подобаються розповіді з присмаком ретро і тонкий ненав’язливий гумор.
А ще в книжці ніхто не займається моралізаторством, як це часто буває в майже вигаданих історіях, автори навіть і не думають пхати читачеві в очі своє бачення добра і зла – є тільки гарна розповідь і більш нічого. За що висловлюється окрема подяка.
Сюжет вийшов по-американськи вигадливо-карколомний. Навіть ні, з американської точки зору він теж, мабуть, занадто вигаданий – хоча це аж ніяк не псує насолоду від читання.
І якщо книжка про пінгвінів містера Поппера таки потрапила до рук, бажано мати за вікном зимову пору року, щоб сніг на дворі і таке інше. Бо як тоді в повному обсязі уявити Антарктиду, її дивних мешканців і здійснення мрій?
На читання знадобиться півтори години, не більше. Бо сторінки «ковтаються» швидко, навіть занадто швидко. І, гарантовано, після того як книжка буде закрита, добрий настрій залишиться ще надовго. «Пінгвіни…» саме з тих книжок, які будуть перечитуватись: хоч в дорослому віці – самостійно, хоч в дитячому, а хоч би й разом, в колі сімейному.


Звісно, як не згадати про фільм, який вийшов майже сімдесят років по тому, як була видана книга. Може Джим Керрі дійсно схожий на містера Поппера? Хоча фільм дуже відрізняється від книжкового змісту, але це не робіть його гіршим за паперовий варіант. Зате маємо одну історію в двох різнопланових інтерпретаціях. Є автор книги і читач, з його читацькою уявою на описувані події. Або, як проміжний варіант, світосприйняття режисера, який на свій розсуд розтлумачує книжковий сюжет. Лишається вибрати, що більше до вподоби: візуалізація самостійна, чи та, що буде подана з кіноекрана.

p.s.
Мріяти можна про таке, про що не можливо й думати.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *